24 лютого перестало битися серце в очільниці Літературно-меморіального музею Лесі Українки у м. Звягелі Віри Омелянівни Римської — заслуженої працівниці культури України, навалера ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня, невтомної дослідниці і берегині Лесиної оселі.

Віра Омелянівна зростала разом з старшою сестрою Раїсою в мальовничому куточку поліського краю, в селі Ясна Поляна Червоноармійського (нині — Пулинського) району.

Дуже рано залишилась без батька. Друга світова війна забрала його в перший же рік. Невимовним болем відгукнулося це в серці матері, яка, незважаючи на скруту, намагалася з останніх сил підняти своїх донечок на ноги.

Ввічлива, чуйна, слухняна Віра Римська допомагала мамі і бабусі по господарству та з нетерпінням чекала вільної хвилинки, щоб скоріше зануритись у неймовірно глибокий світ літератури. Творчість Т. Шевченка, І. Франка та інших відомих українських письменників захоплювала дівчинку. Та неоціненним скарбом для себе виявила вона твори Лесі Українки.

У перший клас Віра Омелянівна пішла до Яснополянської семирічної школи. Десятий клас закінчила у Червоноармійській середній школі, влаштувалася на роботу в місцевий колгосп «Вперед», одночасно навчаючись у Дубнівському бібліотечному технікумі.

Закінчивши технікум, працювала бібліотекарем Андріївської сільської бібліотеки. Із 1959 по 1961 рік працювала інструктором-методистом Червоноармійського відділу культури.

У 1963 році вступила заочно до педагогічного інституту ім. Івана Франка, а через два роки — заочно до Київського інституту культури ім. Олександра Корнійчука на бібліотечний факультет. Будучи студенткою спробувала себе в ролі викладача у школі-інтернаті. В зв’язку з реорганізацією районів в області у 1963 році переїздить до Новоград-Волинського.

Згодом Вірі Омелянівні запропонували очолити меморіальний музей Лесі Українки як філіал Житомирського обласного краєзнавчого музею. З превеликим бажанням та небаченим запалом вона взялася до роботи.

Музей переживав різні часи, але в ньому завжди під мудрим керівництвом Віри Омелянівни працювали самовіддані люди, які доклали немало зусиль для збагачення його фондів, організації і проведення змістовних екскурсій, літературних зібрань, зустрічей з цікавими, творчими людьми та збереження надбань Лесиної домівки.

Все своє життя Віра Омелянівна була закохана в постать Лесі Українки, у її творчість, мужність мудрість та одержимість. Тому й не дивно, що невеликий ошатний будиночок над Случчю став для Римської, немов новонародженою дитиною, яку плекала вона все життя.

Нехай добрий спомин про Віру Омелянівну ніколи не згасне, а її світле ім’я назавжди збережеться в історії України.