Віктор Іванович Поліщук народився 18 квітня 1924-го року на Чуднівщині. За своїх 100 років чоловік пережив голодомор, репресії, Другу світову війну та зустрів найкривавішу війну XXI століття — росії проти України.

«Це наша біда. Це трагедія. Я знав, що нас так просто не залишать, адже ми маємо такого сусіда… Я бачив війну і воював... Був на фронті, отримав шість поранень. Дев'ять місяців «жив» в госпіталі...
І я знаю, і вірю, і переконаний, Україна — Переможе!»

Коли Віктору Івановичу було 17, його селище окупували. Пригадує, як щодня розстрілювали євреїв та солдатів… Але, попри ризик і страх, вдавалося рятувати людей. Батьки юнака ховали вдома родини євреїв з маленькими дітьми.

Пережив іменинник і часи репресій. Він тоді був школярем. Згадує, як до класу під час уроку з географії зайшли незнайомі та арештували вчителя, якого більше ніхто не бачив.

Віктор Іванович все життя пропрацював на інженерних посадах. Виховав з дружиною 3 доньки. Дочекався 7 онуків, 11 правнуків та 3 праправнуків.

Секрет свого довголіття вбачає у гарних справах. Каже, колись вдалося врятувати життя 5-річного хлопчика, який тонув у зимовій ополонці. Згадує, як ледве сам не потонув, але втішений тим, що опинився в потрібному місці в потрібний час.

«Робіть добрі справи, майте добрі помисли, а ще обов’язково
вірте у Перемогу», — радить столітній ювіляр.