Поблизу меморіальної дошки 19 серпня зібралися його рідні, близькі, друзі…

«Сьогодні ми тут, щоб в котре згадати Володимира Шинкарука. Він обнімав усіх – душею, словом, допомогою… Перші поради та настанови щодо фонду давав саме він. Він був другом сім'ї – ми жили на одній вулиці, зустрічалися родинами. Коли я працювала у «Сонечку», Володимир Федорович уміло вів концерти та передавав гумор... Біль утрати була неймовірна важка», – згадує голова фонду «Надія Є» Надія Юшкевич.

«Житомирський державний університет імені Івана Франка – альма-матер Володимира Шинкарука. Він був дуже яскравою особистістю. Його знала вся Україна, а на концерти ходили всі – від малого до великого віку, тому що було цікаво. Він міг запалити щось тріпочуче та щемливе. Не раз була на його концертах, знаю, як студенти бігли на його лекції. Світла пам'ять Володимиру Федоровичу!», – секретар міської ради Галина Шиманська.

Володимир Шинкарук запрошував до виступу академічну хорову капелу «Орею», співав дуетом зі своєю донькою та зізнавався: дві найважливіші пісні він написав не зі своїми колегами, а з дружиною. І ці дві найважливіші пісні — Ірина та Федір Шинкаруки.

«Володимир Федорович викладав у нас фольклорну дисципліну. Щоразу це були не просто лекції, а навчання критичному мисленню, вмінню аналізувати й шукати баланс думок», — згадує колишня студентка Володимира Шинкарука Ірина Степаненко.

«Спогад наче дотик до серця» — вечір памʼяті, який зібрав рідних, близьких та друзів родини Шинкаруків. У світлинах «оживають» моменти яскравого, творчого життя митця. З-поміж них — онукотерапія. «Він жив онуками», — каже донька Ірина й виділяє серед світлин ту, де онуки з дідусем і яскравою квіткою. «Нам цінне це фото… Після смерті батька рослина більше не зацвітала…»

«Краще запалити одну свічу, ніж все життя жити у темряві», — казав Володимир Шинкарук. І він запалював. У студентах — вогники, у родині — багаття, у глядача — незриме світло, яке зігріває й досі. Яке у часи великої темряви спонукає запалити свічу, єдину для всіх, єдину Переможну.